горлань
ГОРЛА́НЬ, я́, ч., розм.
Той, хто горлає (у 1 знач.); крикун.
– Чи по неволі, чи по волі? – Кричить аркадський їм горлань. – Родились в небі чи – чи долі? Чи мир нам везете, чи брань? (І. Котляревський);
– Ох, якби була я злюча, Та на те ще й волю мала, Я б сьому горланю-півню, Певно, голову зірвала! (Я. Щоголів);
До вечірньої зорі сперечалися, поки вгамували горланів, обрали Теклю на бригадира (К. Гордієнко).
Словник української мови (СУМ-20)