граничити

ГРАНИ́ЧИТИ, ить, недок., з чим.

1. Мати спільну границю, суміжні території.

Поля його батька граничили з полями Василя, були вироблені й добрі (Коб., II, 1956, 12).

2. перен. Бути подібним, близьким до чого-небудь, межувати з чимось.

Єсть у нас поети, що намагаються писати шаблонні тексти, які граничать з карикатурою (Мал., Думки.., 1959, 73).

Значення в інших словниках

1. граничити — грани́чити дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. граничити — -ить, недок., з чим. Межувати з чимось.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. граничити — Межувати, вимежовувати, вимежувати, повимежовувати, змежовувати, змежувати, позмежовувати, обмежовувати, обмежувати, обмежити, омежувати, омежити, поомежувати, помежовувати, помежувати, розмежовувати, розмежувати, порозмежовувати  Словник чужослів Павло Штепа
4. граничити — ГРАНИ́ЧИТИ, чить, недок., з чим. 1. Мати спільну границю, суміжні території; межувати. Поля його батька граничили з полями Василя, були вироблені й добрі (О.  Словник української мови у 20 томах
5. граничити — МЕЖУВА́ТИ (бути територіально суміжним; мати спільну межу, кордон), ГРАНИ́ЧИТИ, МЕЖУВА́ТИСЯ, ПРИМИКА́ТИ, ПРИЛЯГА́ТИ, ПРИГОРТА́ТИСЯ розм., ПРИТИКА́ТИ діал.  Словник синонімів української мови