граничити
ГРАНИ́ЧИТИ, чить, недок., з чим.
1. Мати спільну границю, суміжні території; межувати.
Поля його батька граничили з полями Василя, були вироблені й добрі (О. Кобилянська);
Першу доньку Болеслав видав за німецького маркграфа Германа, володіння якого граничили з польськими землями (П. Загребельний).
2. перен. Бути подібним, близьким до чого-небудь, доходити до чогось.
Музика .. може викликати веселість, бадьорість, сум, тугу.., отже, переважно грає .. на нижчих регістрах нашого душевного інструменту, там, де свідоме граничить з несвідомим (І. Франко);
Єсть у нас поети, що намагаються писати шаблонні тексти, які граничать з карикатурою (А. Малишко).
Словник української мови (СУМ-20)