1. Словник української мови у 20 томах

граничити

ГРАНИ́ЧИТИ, чить, недок., з чим.

1. Мати спільну границю, суміжні території; межувати.

Поля його батька граничили з полями Василя, були вироблені й добрі (О. Кобилянська);

Першу доньку Болеслав видав за німецького маркграфа Германа, володіння якого граничили з польськими землями (П. Загребельний).

2. перен. Бути подібним, близьким до чого-небудь, доходити до чогось.

Музика .. може викликати веселість, бадьорість, сум, тугу.., отже, переважно грає .. на нижчих регістрах нашого душевного інструменту, там, де свідоме граничить з несвідомим (І. Франко);

Єсть у нас поети, що намагаються писати шаблонні тексти, які граничать з карикатурою (А. Малишко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. граничити — грани́чити дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. граничити — -ить, недок., з чим. Межувати з чимось. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. граничити — Межувати, вимежовувати, вимежувати, повимежовувати, змежовувати, змежувати, позмежовувати, обмежовувати, обмежувати, обмежити, омежувати, омежити, поомежувати, помежовувати, помежувати, розмежовувати, розмежувати, порозмежовувати Словник чужослів Павло Штепа
  4. граничити — МЕЖУВА́ТИ (бути територіально суміжним; мати спільну межу, кордон), ГРАНИ́ЧИТИ, МЕЖУВА́ТИСЯ, ПРИМИКА́ТИ, ПРИЛЯГА́ТИ, ПРИГОРТА́ТИСЯ розм., ПРИТИКА́ТИ діал. Словник синонімів української мови
  5. граничити — ГРАНИ́ЧИТИ, ить, недок., з чим. 1. Мати спільну границю, суміжні території. Поля його батька граничили з полями Василя, були вироблені й добрі (Коб., II, 1956, 12). 2. перен. Бути подібним, близьким до чого-небудь, межувати з чимось. Словник української мови в 11 томах