границя
ГРАНИ́ЦЯ, і, ж.
1. розм. Лінія, що розділяє які-небудь території; межа, смуга поділу.
Треба користати зі спочинку, бо за годину-півтори знов праця, аж поки більш-менш не визначаться границі заражених виноградників (М. Коцюбинський);
На самій границі міста, відки над'їхала Краньцовська, стояла величезна корчма з заїздом (Л. Мартович);
// Те саме, що кордо́н 1.
Через російську границю переїхали ми без клопоту (І. Франко);
Аж як переїхали границю з Галичини до Румунії, як почув, що тут люди інакше говорять, так що їх нічого не розуміти, тоді стратив надію дістатися коли додому і заплакав собі сердечно (С. Ковалів).
2. перев. мн., перен. Допустима норма, межа.
З її чоловіком ми говорили чимало, все в границях ґречності, ні до чого, звісно, не договорились (Леся Українка);
Рослини й звірята, птиці, риби й комахи мають певні границі для свого насичення (М. Грушевський);
Низька границя міцності обмежує ширше використання алюмінію (з навч. літ.).
3. мат. Поняття математичного аналізу, яке використовують для дослідження аналітичних властивостей функції – неперервності, диференційованості, інтегрованості.
Для того, щоб знайти границю елементарної функції, досить обчислити значення функції в граничній точці (з навч. літ.).
○ За кордо́н (заст. за грани́цю) див. кордо́н.
△ (1) Грани́ця фу́нкції, мат. – величина, до якої прямує розглядувана функція в точці, граничній для області визначення функції, при наближенні аргумента до згаданої точки.
Якщо границя функції існує, то вона не залежить від способу прямування (з навч. літ.);
Границя функції неперервного аргументу.
Словник української мови (СУМ-20)