гризня
ГРИЗНЯ́, і́, ж., розм.
1. Бійка між тваринами.
Він узяв його [собаки] вухо, подране в щоденній гризні, і стиснув його між пальцями (Мик., II, 1957, 177);
В цей час знялася на подвір’ї страшенна метушня, лемент, тупіт, собача гризня (Збан., Незабутнє, 1953, 61).
2. перен. Сварка, лайка у людей.
— І чого воно так, Катре, тільки у людей зайде свято — у нас здіймається гризня? — промовляє [Іван] мов сам до себе (Вас., І, 1959, 300);
— Хоч би ти, Якове, з ним до пуття, без гризні поговорив (Стельмах, Хліб.., 1959, 504);
// Гострі суперечки між протилежно настроєними групами людей.
В капіталістичних країнах взаємовідносини між працівниками мистецтва побудовані на взаємознищенні, гризні, конкуренції (Довж., III, 1960, 193).
Словник української мови (СУМ-11)