гроно
ГРО́НО, а, с. Скупчення плодів або квітів на одній гілці; китиця.
Він спинився біля куща і зірвав укрите синім пилом темне гроно винограду (Досв., Вибр., 1959, 431);
Під вікнами Волиної квартири.. повісив свої грона бузок (Ю. Янов., II, 1954, 88);
*Образно. І кличе синява жадана, І хоче гроно птиць ясне Догнати тінь аероплана (Рильський, І, 1956, 342);
*У порівн. А кучері були, мов грона рясні (Л. Укр., І, 1951, 285).
Словник української мови (СУМ-11)