груддя

ГРУ́ДДЯ́¹, гру́ддя́, с.

1. Збірн. до гру́да¹ 1.

— Шпурляй на його груддя! — гукав Івась на Грицька, що стояв з грудкою у руках на окопі (Мирний, IV, 1955, 97).

2. Те саме, що гру́да¹. 2.

Оце згадав Давид — аж загорілися роз’ятрені спогадом ноги, розбиті, в крові: тягли ж на аркані по мерзлому грудді (Головко, II, 1957, 179);

*У порівн. По.. обличчі Загайчика поскакала усмішка, як по грудді (Вільде, Сестри.., 1958, 68).

ГРУ́ДДЯ², я, с. Збірн. до гру́да².

Молодий солдат оглянувся на груддя тліючих руїн (Довж., Зач. Десна, 1957, 271);

3 груддя зруйнованих стін в усі боки поповзла потривожена комашня (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 191).

Значення в інших словниках

1. груддя — гру́ддя 1 іменник середнього роду купа, велика кількість предметів гру́ддя́ 2 іменник середнього роду затверділі, стиснуті куски якоїсь речовини; нерівності на поверхні землі збірн.  Орфографічний словник української мови
2. груддя — I -я, с. 1》 Збірн. до груда I 1). 2》 Те саме, що груда I 2). II -я, с. Збірн. до груда II.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. груддя — ГРУ́ДДЯ (затверділі горбки на поверхні землі), ГРУ́ДА збірн., ГРУ́ДКА перев. у мн.; КО́ЛОТЬ діал. (на дорозі). Змерзлим груддям скрізь і всюди вкрилось поле і шляхи (Н. Забіла); Слова впали в серця, як краплі дощу на суху груду (В.  Словник синонімів української мови
4. груддя — Гру́ддя́, -ддя́, -ддю́, на грудді́  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. груддя — Груддя, -дя с. соб. Комки (земли, глины). Дід уже і груддям кидав і палицею. Рудч. Ск. II. 37. Кинувся на незбиту дорогу, набрав груддя. Мир. ХРВ. 129.  Словник української мови Грінченка