груддя

ГРУ́ДДЯ (затверділі горбки на поверхні землі), ГРУ́ДА збірн., ГРУ́ДКА перев. у мн.; КО́ЛОТЬ діал. (на дорозі). Змерзлим груддям скрізь і всюди вкрилось поле і шляхи (Н. Забіла); Слова впали в серця, як краплі дощу на суху груду (В. Бабляк); Грудки муляли, а холодна земля обсипала босі ноги, неначе сніг (І. Нечуй-Левицький); Перед ними, розбігаючись на всі боки, розляглися поля, рябіючи в очах то зеленими поясами жита,.. то чорною грудкою ріллі (Панас Мирний); З хлібом управились, а одвезти у місто на базар або на ярмарок куди — колоть же така — ні з двору! (Панас Мирний).

Значення в інших словниках

1. груддя — гру́ддя 1 іменник середнього роду купа, велика кількість предметів гру́ддя́ 2 іменник середнього роду затверділі, стиснуті куски якоїсь речовини; нерівності на поверхні землі збірн.  Орфографічний словник української мови
2. груддя — I -я, с. 1》 Збірн. до груда I 1). 2》 Те саме, що груда I 2). II -я, с. Збірн. до груда II.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. груддя — Гру́ддя́, -ддя́, -ддю́, на грудді́  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. груддя — ГРУ́ДДЯ́¹, гру́ддя́, с. 1. Збірн. до гру́да¹ 1. — Шпурляй на його груддя! — гукав Івась на Грицька, що стояв з грудкою у руках на окопі (Мирний, IV, 1955, 97). 2. Те саме, що гру́да¹.  Словник української мови в 11 томах
5. груддя — Груддя, -дя с. соб. Комки (земли, глины). Дід уже і груддям кидав і палицею. Рудч. Ск. II. 37. Кинувся на незбиту дорогу, набрав груддя. Мир. ХРВ. 129.  Словник української мови Грінченка