грядка
ГРЯ́ДКА, и, ж. Оброблена, підготовлена для вирощування городніх культур земля.
З лівого боку чорніли грядки та невеличкий молодий вишник (Мирний, II, 1954, 166);
// Земля, признач. для вирощування городніх культур.
Мати щороку наймала грядку на городину (Вас., Незібр. тв., 1941, 157);
Весна! Господині копають грядки (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 108);
// чого. Смуга землі, на якій ростуть городні культури, квіти.
На городі, поміж грядками буряків, моркви й усякої городини, вилися доріжки (Н.-Лев., III, 1956, 232);
Вони в одному дворі знайшли грядку самосійних квітів і несли своїй Талі величезного осіннього букета (Ю. Янов., II, 1954, 44).
Словник української мови (СУМ-11)