губка
ГУ́БКА¹, и, ж. Зменш.-пестл. до губа́¹
1
Мала Целінка морщила брівки, ламала губки і з загніваним личком кричала за ним (Фр., II, 1950, 321);
Клавочка хитрувато глянула на Білогруда, манірно стиснула губки і неквапом розписалась (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 41).
ГУ́БКА², и, ж.
1. перев. мн. Найпростіші багатоклітинні безхребетні тварини, що живуть перев. у теплих морях і ведуть сидячий спосіб життя.
З дна моря дістають губки і красиві черепашки (Фіз. геогр., 5, 1956, 59).
2. М’який, пористий кістяк окремих видів цих тварин, що добре вбирає вологу й використовусться для миття, витирання і т. ін.
Целя .. мила лице, шию і рамена м’якою губкою (Фр., II, 1950, 289);
Романовська стерла губкою написане і написала, як бажав учитель (Вільде, ІІовнол. діти, 1960, 46);
*У порівн. Земля, м’яка, як губка, теплішала під ними, нагріваючись від їхніх тіл (Гончар, І, 1954, 121).
ГУ́БКА³, и, ж.
1. Плодове тіло гриба-трутовика, що виростає на стовбурах або корінні дерев і уражає їх.
Здатність кореневої губки поширюватись через коріння призводить до зараження і загибелі сусідніх дерев (Шкідн. і хвор.. рослин, 1956, 428);
Пеньки моїх кленів обросли губками, яблуні здичавіли, важка картина постала перед моїми очима (Ю. Янов., V, 1959, 143).
2. Висушене плодове тіло гриба-трутовика або гніт чи ганчірка, якими користуються при викрешуванні вогню.
— Ой дай мені, дівчино, губки Викресати вогню до люльки (Чуб., V, 1874, 69);
Дід набив її [люльку] свіжим тютюном, витягнув кремінь, варену губку, став викрешувати огонь (Шиян, Гроза.., 1956, 651).
Словник української мови (СУМ-11)