гудіння
ГУДІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. гуді́ти 1, 2 і звуки, утворювані цією дією.
Їй почало здаватися, що вона засинає, заколисана гудінням вітру (Хижняк, Тамара, 1959, 257);
Її вуха ловили шепіт дерев, дзюрчання струмка, гудіння невидимих бджіл (Ткач, Арена, 1960, 57);
— А-а-а! — закричала Саня, але крик її потонув у гудінні, шипінні й свисті паровоза (Собко, Звич. життя, 1957, 174).
Словник української мови (СУМ-11)