гудіння

Гудіння, -ня

с. Порицаніе, осужденіе. см. гудити.

---------------

Гудіння, -ня

с. Гудѣніе, гулъ. (см. густи). Левиц. І. 389; Левиц. Пов. 83.

Значення в інших словниках

1. гудіння — (видавати протяжні низькі звуки) гуготіння, гук, гул.  Словник синонімів Полюги
2. гудіння — гуді́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
3. гудіння — Гуд, стугін, стугоніння, гугіт, гуготіння, дудніння, сов. гул.  Словник синонімів Караванського
4. гудіння — I гуд`іння-я, с. Дія за знач. гудіти 1), 2) і звуки, утворювані цією дією. II г`удіння-я, с. Догана, осудження.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. гудіння — Гугіт, гугота, дуд, дудня, стугін  Словник чужослів Павло Штепа
6. гудіння — ГО́МІН (звучання голосів, розмови), ГО́ВІР, ГОВІ́РКА, ГА́МІР, РО́ЗГОЛОС, ГОМІ́НКА діал.; ГЕ́ЛГАННЯ (нерозбірливе або незрозуміле). В кімнаті — як в улику: гучний гомін молодих голосів бринить усіма тонами радості й смутку (М.  Словник синонімів української мови
7. гудіння — Гуді́ння, -ння, -нню, -нням  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. гудіння — ГУДІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. гуді́ти 1, 2 і звуки, утворювані цією дією. Їй почало здаватися, що вона засинає, заколисана гудінням вітру (Хижняк, Тамара, 1959, 257); Її вуха ловили шепіт дерев, дзюрчання струмка, гудіння невидимих бджіл (Ткач, Арена...  Словник української мови в 11 томах