гуцнути

ГУ́ЦНУТИ, ну, неш, док., перех. і неперех., розм.

1. Однокр. до гу́цати.

Гуцнув [Павло Катрю] ще й у хаті аж до стелі, раз і вдруге (Кучер, Трудна любов, 1960, 298);

Машина гуцнула на повороті, технік стукнувся потилицею об кабіну (Вітч., 1, 1947, 10).

2. Упасти з великою силою, створюючи шум.

Мар’ян.. так штовхнув свого свата в запалі груди, що той поточився й гуцнув на землю (Чорн., Визвол. земля, 1959, 188).

Значення в інших словниках

1. гуцнути — гу́цнути дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. гуцнути — -ну, -неш, док., перех. і неперех., розм. 1》 Однокр. до гуцати. 2》 Упасти з великою силою, створюючи шум.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. гуцнути — ПІДКИДА́ТИ (ПІДКИ́ДУВАТИ рідко) (різко кидати або піднімати вгору); ЧУКИ́КАТИ розм., ЧУ́КАТИ розм., ГУ́ЦАТИ розм., ГУЦИ́КАТИ розм., ГЕ́ЦАТИ (ГИ́ЦАТИ рідко) розм. (перев. дитину на руках або колінах). — Док.: підки́нути, гу́цнути, ге́цнути (ги́цнути).  Словник синонімів української мови