давно
ДАВНО́, присл.
1. У далекому минулому, багато років тому.
Давно те діялось (Шевч., II, 1953, 45);
Колись давно, ще не за нашої пам’яті, приїхав.. пан-дідич в свій куплений на Волині маєток (Н.-Лев., І, 1956, 130).
Як [і] давно́ — як раніше, як колись.
І вже до нас так не горнеться [Катря], як давно (Вовчок, І, 1955, 194);
[Грицько:] Як живу? Так, як і давно жив (Мирний, V, 1955, 150);
Наче знов, як давно, чую мову твою (Гонч., Вибр., 1959, 72).
2. Протягом тривалого часу; здавна.
Золотую тарілочку Всі знають давно (Гл., Вибр., 1957, 284);
І Цупов, вийшовши з засідання ревкому, Давно знайомими провулками пішов (Бажан, 1,1946, 269);
// Деякий час тому.
Вже давно у всі дзвони передзвонили (Кв.-Осн., II, 1956, 214);
Місяць давно вже зійшов і перескакував з хмари на хмару (Коцюб., І, 1955, 393);
Давно скінчили роботу численні гуртки, учні розійшлися (Донч., V, 1957, 478);
// Протягом якогось відрізка часу і дотепер; довгий час, довго.
Стали мати прощатися, бо вже Катря давно коло дверей стояла (Вовчок, І, 1955, 216);
Ах, я давно Вас ждала (Тич., І, 1946, 89).
◊ Ота́к (отта́к) би [й] давно́; Давно́ б так — саме так треба було; добре, так.
— Оттак би й давно, — сказав голова (Кв.-Осн., II, 1956, 441);
— Отак би давно! — тріумфував Йон і приступивсь ближче до дівчини (Коцюб., І, 1955, 235).
Словник української мови (СУМ-11)