давно
ДАВНО́ (у далекому минулому), ЗА ДА́ВНІХ ЧАСІ́В, ЗА СТАРИ́Х ЧАСІ́В, ЗА ДІДІ́В-ПРА́ДІДІВ, ДАВНИ́М-ДАВНО́ розм., ДАВНІ́СІНЬКО розм., ЗА ЦАРЯ́ ГОРО́ХА жарт., ВО ДНІ О́НИ заст., В О́НИЙ ЧАС заст. Давно колись се діялось У нас на Вкраїні. Серед села вдова жила У новій хатині (Т. Шевченко); За старих часів повелося навіть іменувати Одесу царством лінощів та столицею ледарів (Ю. Смолич); Промайнула воля, поламала ланцюги віковічні, на котрих ще за дідів-прадідів прикували до панів колись вільні хутори, села (Панас Мирний); Давним-давно колись у дрімучих лісах появився лев (казка); Старенька сестро Аполлона, Якби ви часом хоч на час Придибали-таки до нас Та, як бувало во дні они, Возвисили б свій Божий глас До оди пишно-чепурної (Т. Шевченко); Як в оний час, так і тепер, на муки Віддав би ти апостолів своїх ... О Господи! (М. Старицький).
ДАВНО́ (протягом тривалого часу), ЗВІ́КУ-ЗРО́ДУ (ЗРО́ДУ-ЗВІ́КУ) підсил., СТО ЛІТ (РО́КІВ) підсил., ДАВНІ́СІНЬКО розм.; ДО́ВГО (дотепер). — Я Кумськая зовусь Сивилла.., Давно живу на світі я! (І. Котляревський); Сіробаба став смачно закушувать, припрошуючи і льотчиків теж: — Це вам не оті спецконсерви, що сто років на складі лежали (О. Гончар); — Хочете душу узяти, зараз вам її і заручу.. — Душу! Та вона вже давнісінько моя (Г. Квітка-Основ'яненко); Добре, коли для кожної людини він (світ) є, існує, триває якщо не вічно, то довго (Є. Гуцало). — Пор. зда́вна.
ЗДА́ВНА (з давніх часів), ВІДДА́ВНА, СПРАДА́ВНА підсил., З ДА́ВНІХ-ДАВЕ́Н підсил., З ДА́ВНЬОГО-ДА́ВНА підсил., ЗДАВЕ́Н розм., ЗРО́ДУ підсил. розм., ЗРО́ДУ-ВІ́КУ (ЗРО́ДУ-ЗВІ́КУ) підсил. розм., ЗДАВЕ́Н-ДА́ВНА діал., ЗДА́ВНУ діал., СПОЗАДА́ВНА (СПОЗАДА́ВНЯ) рідко. Очеретом тут здавна вкривають хати, з очерету господар ставить довкола садиби лісу-загорожу (О. Гончар); З давніх-давен через село Медвин пролягає лебединий шлях (М. Стельмах); Був собі дід та баба. З давнього-давна, у гаї над ставом, Удвох собі на хуторі жили (Т. Шевченко); Здавен було марю: коли б мені сила, то я б у той храм таємничий вступила, де світять крізь пітьму науки дива (Леся Українка); Так здобув народ свободу, що про неї мріяв зроду (Л. Первомайський); Здавен-давна він привик, що його серце стискається при в'їзді в руське село (І. Франко); Хіба ж ти не помітив по ній, що вона й здавну навіжена була? (Марко Вовчок); Був у нас мальований глечик для води, спозадавня був (С. Васильченко). — Пор. 2. давно́, споконві́ку.
КОЛИ́СЬ (у якийсь час у минулому); ХТО́ЗНА-КОЛИ́, КА́ЗНА-КОЛИ́ розм., БО́ЗНА-КОЛИ́ розм. (невідомо, як давно); ПОПЕРВА́Х розм. (раніше, спочатку); ДАВНО́ (у далекому минулому). (Мар'яна:) Давно колись, розказують, через наше село переходив один волох-характерник і побачив мене (С. Васильченко); Із Гармашиної розповіді він знав, що Артем з Христею розлучився ще хтозна й коли (А. Головко); Більше всього смутило Мирона, що Оксана вже не була така весела, як попервах, — вона, як обірвана квітка, зов'яла (Грицько Григоренко); Давно те діялось (Т. Шевченко).
Словник синонімів української мови