далеко
ДАЛЕ́КО.
1. Присл. до дале́кий 1.
Поїдеш далеко, Побачиш багато;.. Згадай мене, брате! (Шевч., І, 1951, 69);
Десь далеко лунали глухі удари важких гармат (Собко, Кавказ, 1946, 149).
Дале́ко-дале́ко; Дале́ко-предале́ко — дуже далеко.
Гори за горами .. тяглися далеко-далеко (Н.-Лев., III, 1956, 317);
Довкола тільки урвище, безодня, безкрай. Видно далеко-далеко (Смолич, II, 1958, 15).
2. при вищ. ст. У великій, значній мірі; набагато.
Любий Миша!.. Взагалі я помітила, що ти, перейшовши на другий курс, почав далеко щедріше розсилати листи, ніж було перше (Л. Укр., V, 1956, 18);
Взагалі ж я далеко менше стомлений дорогою, ніж торік (Коцюб., III, 1956, 353);
— У природі далеко більше добрих начал, ніж злих (Вол., Сади.., 1950, 206).
3. у знач. присудк. сл. На великій відстані.
Зірка зійшла, а вона [Оксана] ще далеко від села (Кв.-Осн., II, 1956, 459);
Була у Ольги Федорівни.. Далеко дуже той дім, аж за містом (Л. Укр., V, 1956, 418).
4. у знач. присудк. сл. Не скоро настане який-небудь час, пора.
От того-то наша Галочка така й смутна була, що неділенька далеко: аж через шість день [днів] (Кв.-Осн., II, 1956, 326);
Щодня .. та й несе хоч небагато додому. Ще й до місяця далеко, а в Василя вже шість рублів (Мирний, IV, 1955, 117).
5. у знач. присудк. сл., кому, чому до кого-чого. Не рівнятися кому-, чому-небудь з кимсь, чимсь; не рівня хтось кому-небудь.
Далеко куцому до зайця! (Номис, 1864, № 5436);
— Де Кубраківна? — каже [Василь], — чи не та чорнява?.. — Ні, — каже Левко, — нам до тієї далеко (Кв.-Осн., II, 1956, 32).
◊ Дале́ко за…:
а) набагато пізніше якого-небудь часу.
Програвши в карти далеко за північ, чиновник став прощатись (Мирний, II, 1954, 278);
б) набагато більше, ніж.
Їй було далеко за тридцять (Горький, Діло Артам., перекл. Плужника, 1934, 10);
Дале́ко зайти́ — вийти за межі допустимого.
Знов упертість моя зайшла так далеко, що мене довелося провчити (Моє життя в мист., 1955, 11);
Дале́ко не… — зовсім не…
Запевне, що і в мене на серці далеко не завжди йде дощ (Л. Укр., V, 1956, 92);
Санько явно розчулився, виглядав далеко не тим страшним слідчим, як то казали в камері (Збан., Єдина, 1959, 68);
Дале́ко піти́ — добитися успіхів, слави; стати відомим.
— Якби мій Стась не пустував, то пішов би далеко, — часто говорила мати гостям, цілуючи Стася (Н.-Лев., II, 1956, 39);
— Голова, — протягом хвалили [Проценка] старі батьки, — послухай його — не наслухаєшся… Далеко такий піде — не здоженеш (Мирний, III, 1954, 190);
Дале́ко ходи́ти не тре́ба (не бу́демо і т. ін.) — уживається при згадуванні про те, що є завжди під руками.
Словник української мови (СУМ-11)