дарування
ДАРУВА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. дарува́ти 1.
Церква збільшувала своє землеволодіння завдяки даруванням князів і бояр (Іст. УРСР, І, 1953, 63);
3 гнівом розповідає Степан про подорож Катерини II по Україні, про дарування запорізьких земель її фаворитам, позашлюбним дітям, про остаточне закріпачення селян Лівобережної України (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 192).
2. розм. Те саме, що обдаро́вання.
Часто буває, що п’єса ..дає можливість акторам виявити свої дарування (Життя Саксаганського, 1957, 71);
Купрін, зрозуміло, здавав собі справу в тому, які відмінні за своїм характером дарування Діккенса і Кіплінга (Талант.., 1958, 16).
Словник української мови (СУМ-11)