двоєдушний
ДВОЄДУ́ШНИЙ, а, е, заст. Лицемірний.
— Не міг він бути таким підлим, таким двоєдушним! (Собко, Стадіон, 1954, 206);
// у знач. ім. двоєду́шний, ного, ч.; двоєду́шна, ної, ж. Лицемірна людина; дворушник.
Лише двоєдушним буває спокійно і тихо, Лише безхребетні не мають собі ворогів. Я на спис підійму велике й маленьке лихо, Я хочу горіти так, як Ілліч горів! (Забашта, Квіт.., 1960, 156).
Словник української мови (СУМ-11)