девотка
ДЕВО́ТКА, и, ч. і ж., діал. Святенник, святенниця.
[Євгеній:] Ге, ге, до єзуїтів се брехати! Девоток сим лякать! (Фр., XI, 1952, 250);
То ж він [Мефістофель] — замучений уявою маньяк, — В гурті розпутників, поетів і кривляк Сидить з лицем диявола й девотки (Бажан, Вибр., 1940, 65).
Словник української мови (СУМ-11)