дерев’яний
ДЕРЕВ’Я́НИЙ, а, е.
1. Прикм. до де́рево 2.
То був попросту невеличкий водопровід, зложений із грубих дерев’яних брусів (Фр., І, 1955, 367);
Зовнішній вигляд гуцульського житла є характерним прикладом дерев’яної архітектури, бо вся хата споруджена з дерева в різному його оформленні (Дерев. зодч. Укр., 1949, 14);
// Зробл. з дерева.
На миснику полив’яні миски, дерев’яні ложки (Н.-Лев., II, 1956, 413);
Під стінкою стояло дерев’яне ліжко (Шиян, Переможці, 1950, 35);
*У порівн. Спідні щелепи тряслися в нього, тверді і нерухомі, як дерев’яні (Коцюб., II, 1955, 104);
// Виконаний по дереву.
Як цяцька, красувався на цегляному підмурку будинок з ганком, оторочений навкруг дерев’яною різьбою (Стельмах, На.. землі, 1949, 64).
2. перен. Позбавлений ознак життя; нерухомий, неживий.
Він уявляв собі, що станеться з ним, коли він буде мертвий.. Кров у жилах густа і холодна, як драглі, члени витягнені, дерев’яні і не згинаються. Як з пап’є-маше (Коцюб., І, 1955, 409);
Тільки випещене лице начальника було, як і завжди, сухе, дерев’яне, а в’ їдливі очі неспокійно бігали (Вас., 1,1959, 203);
// Позбавлений емоцій; невиразний.
Голос у нього гучний, але якийсь дерев’яний. Так ніби людині зовсім байдуже, про що говорити, аби говорити (Коз., Сальвія, 1956, 140);
Намагаючись приховати своє хвилювання, він спробував було посміхнутися і сам же відчув, що посмішка вийшла дерев’яна, жалюгідна (Ряб., Жайворонки, 1957, 103).
Словник української мови (СУМ-11)