джура
ДЖУ́РА, и, ч. На Україні в XVI-XVIII ст. — зброєносець у козацької старшини.
[Юліан:] Батьку отамане! Це джура мій, Кузьма (К.-Карий, II, 1960, 72);
[Варвара:] Поганий джура в тебе. У козака на війні не може бути ніжності (Корн., 1,1955,245);
*У порівн. Лиско [собака], піднявши свій хвіст і голову вгору, гордо виступає за дідом, мов вірний джура за отаманом (Мирний, II, 1954, 55).
Словник української мови (СУМ-11)