джура
ч. Зброєносець у козацької старшини (XVI–XVIII ст.). [Юліан:] Батьку отамане! Це джура мій, Кузьма (І.Карпенко-Карий); Від табору скакав гетьманський джура з гетьманським убранням і з булавою (Д.Мордовець).
Словник-довідник з українського літературного слововживання