дивочний

ДИВО́ЧНИЙ, а, е, рідко. Те саме, що ди́вний.

Його Наталя зустрічає І з нею голубе дівча, — Та щось дивочне поміча Мале дитя (Рильський, Поеми, 1957, 173);

— О, там у нас природа зав’язала Дивочний вузол: річка ліс, гора, Розкішні землі і чудові глини (Вирган, Квіт. береги, 1950, 109).