дико

ДИ́КО. Присл. до ди́кий.

На території Української РСР дико зростають десять видів валеріан, що мають лікарське значення (Бот. ж., X, 1, 1953, 81);

Полонені дико озиралися, близько тулилися один до одного (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 120);

Мій газда зирнув на мене так дико і люто, мов який смертельний ворог виривається йому з рук (Фр., II, 1950, 21);

У сутінках було видно, як сірі потоки води, здіймаючи сиву піну, дико ринули польовою дорогою (Донч., III, 1956, 140).

Значення в інших словниках

1. дико — ди́ко прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. дико — Присл. до дикий.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. дико — присл. Дуже, сильно, страшенно. Ну, трахалась і до того, бо хто ж винен, що він такий жлоб, ще й дико ревнивий (Ю. Покальчук). Особисто я дико змерзла, і сили стало лиш на кілька фоток (Молоко).  Словник сучасного українського сленгу