дипломат
ДИПЛОМА́Т, а, ч.
1. Службова особа, яка має урядові повноваження для зносин з іноземними державами.
Починалась війна, і польські дипломати знову зверталися до Трансільванії, до Риму.., до Австрії по допомогу (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 152);
Прийняв він, мабуть, мене за дипломата. — З якої, — питає, — країни, мусьє? (С. Ол., Вибр., 1959, 63);
*У порівн. Матушки в намітках, в синіх жупанах поважно й якось сумно сиділи рядком попід стінами, неначе поважні дипломати на конгресі (Н.-Лев., III, 1956, 122).
2. перен., розм. Людина, яка вміло і тонко діє у стосунках з іншими.
[Лідія Семенівна:] Ех, Катерино Петрівно, ви дуже гарний працівник, але не дипломат (Мороз, П’єси, 1959, 82);
— Тут, пане, треба бути дипломатом, уміти пристосовуватися до всіх обставин, бо інакше не топтатимеш рясту (Тулуб, Людолови, І, 1957, 23).
Словник української мови (СУМ-11)