довід

ДО́ВІД, воду, ч. Певне міркування або факт, що наводиться як доказ чого-небудь.

Тиха Кирилова мова, щира та тепла порада, розсудливі доводи не раз спиняли гіркі батькові скорботи (Мирний, III, 1954, 67);

Вся стара полеміка польських соціал-демократів проти самовизначення націй побудована на доводі про «нездійснимість» його при капіталізмі (Ленін, 22, 1950, 302).

Значення в інших словниках

1. довід — до́від іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. довід — ДОВІД – ДОКАЗ Довід, -воду. Певне міркування, Думка або факт, які наводяться для того, щоб довести щось; аргумент. Його значно заспокоїли Соломіїні доводи (М.  Літературне слововживання
3. довід — До́від. 1. Доказ, аргумент. Бо для кого наведений тут урядовий акт не є доводом, того не переконають і 50 ліпших подібних випадків (Б., 1895, 6, 2). 2. Документальне свідчення, підтвердження.  Українська літературна мова на Буковині
4. довід — -воду, ч. Певне міркування або факт, що наводиться як доказ чого-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. довід — див. аргумент  Словник синонімів Вусика
6. довід — Закінчена послідовність висловлювань, яка обґрунтовує правильність даного твердження; також результат чинності доведення.  Універсальний словник-енциклопедія
7. довід — ДО́ВІД (певне міркування або факт, що наводиться, щоб ствердити істинність чогось), ПІДТВЕ́РДЖЕННЯ, СВІ́ДЧЕННЯ, ПОСВІ́ДЧЕННЯ рідше, АРГУМЕ́НТ книжн., РЕЗО́Н розм., ПРИТИ́КА розм.; ДО́КАЗ (перев. фактичний, речовий).  Словник синонімів української мови
8. довід — До́від, -воду, -водові; -води, -дів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
9. довід — I. Довід, -воду м. 1) Доказательство, доводъ. Доводами доведений. Що казати перед громадою, які доводи давати. Мир. Пов. І. 160. Тиха Кирилова мова, щира та тепла порада, розсудливі доводи не раз спиняли гіркі батькови скорботи. Мир. Пов. ІІ. 42.  Словник української мови Грінченка