довід
До́від.
1. Доказ, аргумент. Бо для кого наведений тут урядовий акт не є доводом, того не переконають і 50 ліпших подібних випадків (Б., 1895, 6, 2).
2. Документальне свідчення, підтвердження. Треба сю книгу [ліквідацийну] — нім ще в неї що впише ся — понести до уряду податкового і остемплювати. Тоді вона ме мати перед судом право доводу (Канюк, 1906, 37)
// пол. dowód — 1) доказ, аргумент, 2) документальне свідчення, підтвердження; рос. довод — доказ, аргумент.
Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст.