довжник

Довжни́к.

1. Позичальник, боржник. Члени мають з каси в разі, як потребують пожички, такі вигоди: не пишуть векслів, ані не мусять іти до нотара і позволяти интабулювати довг на своїм господарстві, лиш підписують у селі у своїй касі при двох сьвідках запис довжний (той запис довжний має, окрім довжника, підписати ще также оден або і два ручителі) (См.-Стоцький, Порадник, 5).

2. перен. Боржник, людина, яка чимсь зобов’язана іншій. За те, що покорегував мені “Людину”, — перевела я йому працю. Запевняє мене, скільки бачуся з ним, що він ще завше моїм довжником (Коб., Листи, 43, 323)

// порівн. пол. dłużnik — божник; рос. должник — боржник.

Значення в інших словниках

1. довжник — довжни́к іменник чоловічого роду боржник діал.  Орфографічний словник української мови
2. довжник — -а, ч., діал. Боржник.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. довжник — Боржник  Словник чужослів Павло Штепа
4. довжник — Від лихого довжника і полова гроші. Від лихого довжника береться, що мож, бо інакше і того не дасть. Лихий довжник журиться, якби то взяти, а хто інший хай журиться, аби віддати. Життєве спостереження.  Приповідки або українсько-народня філософія
5. довжник — БОРЖНИ́К (той, хто взяв у борг що-небудь, винен кому-небудь), ДЕБІТО́Р бухг., ДОВЖНИ́К діал. Созоненко загримав залізом, відчинив хвіртку, і на подвір'я боком, боком, боячись зачепити його, обережно втиснувся споконвічний боржник Василенко (М.  Словник синонімів української мови
6. довжник — ДОВЖНИ́К, а́, ч., діал. Боржник. — Я й моя мати — довжники ваші, моя пані, — говорив я далі (Коб., III, 1956, 143).  Словник української мови в 11 томах
7. довжник — Довжник, -ка м. 1) Должникъ. Єв. Л. VII. 41. Довжник весело бере, а смутно віддає. Ном. № 10623. 2) раст. Euphrasia officinalis. Лв. 98.  Словник української мови Грінченка