догана
ДОГА́НА, и, ж. Засудження, несхвалення чиєї-небудь поведінки, чиїхось учинків і т. ін.; осуд.
Краще розумна догана, ніж дурна похвала (Укр.. присл.., 1955, 394);
І поет від свого люду Не почує слів догани (Л. Укр., І, 1951, 386);
// Офіційна негативна оцінка чиїх-небудь учинків, чийогось ставлення до роботи і т. ін.
[Ромодан:] Скажіть, Федоре Гавриловичу, а за що вам дали сувору догану в сорок другому році? (Корн., II, 1955, 299);
Правильно зробив комсомольський комітет, знявши з нього догану (Руд., Вітер.., 1958, 432).
Словник української мови (СУМ-11)