догори
ДОГОРИ́, присл. У напрямку від землі вгору.
Колос повний гнеться до землі, а пустий догори стирчить (Номис, 1864, .№ 2472);
Асмус підвів догори обличчя й довго дивився на небо (Скл., Святослав, 1959, 45).
◊ Догори́ нога́ми (дном) — протилежно до звичайного, різко порушуючи звичайний порядок.
Коли б дати волю, дівчина зараз все в кімнаті перевернула б догори ногами (Собко, Звич. життя, 1957, 110);
Догори́ дри́гом див. дри́гом.
Словник української мови (СУМ-11)