доконечне
ДОКОНЕ́ЧНЕ, присл. Те саме, що доконе́чно.
— Якби мене доконечне було треба, то через двері заклич (Март., Тв., 1954, 43);
Дідові не дуже хотілось балакать, а Панькові приспіла охота доконечне розпитать його (Н.-Лев., І, 1956, 54).
Словник української мови (СУМ-11)