доктор
ДО́КТОР, а, ч.
1. розм. Те саме, що лі́кар.
— В тебе, бачу, руки сухі й гарячі, як жар. Треба б покликать доктора (Н.-Лев., V, 1956, 252);
Доктор вивчив пацієнтку і вирішив лікувати її самогіпнозом (Смолич, II, 1958, 95).
2. Вищий учений ступінь, який присуджується на підставі захисту дисертації, а також особа, якій присуджено цей ступінь.
В 1841 р. Маркс закінчив університет, написав дисертацію з грецької філософії і здобув ступінь доктора філософії (Нова іст., 1956, 124);
[Куц:] Справи інституту передати докторові наук Воронюку (Мороз, П’єси, 1959, 220).
Словник української мови (СУМ-11)