донизу
ДОНИ́ЗУ, присл. У напрямку до землі; вниз; протилежне догори.
Голова її сумно схилилася на груди, руки опустилися донизу (Мирний, І, 1954, 46);
Альоша намацав свій матрац і ліг лицем донизу (Мик., II, 1957, 216);
// У напрямку до низької місцевості, низини.
Катерина швидкими рухами підкладала під колесо камінь, щоб візок не котився донизу (Чорн., Визвол. земля, 1959, 47).
Зве́рху дони́зу див. зве́рху.
Словник української мови (СУМ-11)