допоміжний

ДОПОМІ́ЖНИ́Й, мі́жна́, мі́жне́. Признач. для подання допомоги; який допомагає.

Осередок комсомольців-залізничників організував допоміжну воєнізовану охорону залізничного майна (Донч., І, 1956, 382);

Ця дивізія діяла тільки на допоміжному напрямі (Кучер, Чорноморці, 1956, 363).

∆ Допомі́жне́ дієсло́во, грам. — дієслово, що не має самостійного значення і вживається як відмінювана дієслівна частина складеного присудка, а також при утворенні складних дієслівних форм.

Значення в інших словниках

1. допоміжний — допомі́жни́й прикметник  Орфографічний словник української мови
2. допоміжний — Спомагавчий, помічний, (кінь) підручний; (агрегат) додатковий, не головний; пор. ДОПОМОГОВИЙ.  Словник синонімів Караванського
3. допоміжний — [допоум'іжнией] м. (на) -ному / -н'ім, мн. -н'і і [допом'іжний] м. (на) -ному /-н'ім, мн. -н'і  Орфоепічний словник української мови
4. допоміжний — -міжна, -міжне. Признач. для подання допомоги; який допомагає. Допоміжне виробництво — виробництво, яке доповнює, обслуговує основне виробництво, забезпечує його функціонування, підтримку. Допоміжне дієслово грам.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. допоміжний — ДОПОМІ́ЖНИ́Й (признач. для подання допомоги; не основний, другорядний), ПІДСО́БНИЙ, ПОМІЧНИ́Й розм.; СЛУЖБО́ВИЙ (перев. про приміщення — не основний). Зараз риються (археологи) в степах, вони для допоміжних робіт набирають нібито навіть підлітків (О.  Словник синонімів української мови
6. допоміжний — Допомічни́й і допомі́жни́й, -на́, -не́  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. допоміжний — Допоміжний, -а, -е Вспомогательный.  Словник української мови Грінченка