дорікання
ДОРІКА́ННЯ, я, с. Дія за знач. доріка́ти.
[Нянька:] Відтоді почались сварки [з дружиною], сльози, дорікання!.. (Кроп., III, 1959, 102);
Терпеливо зносила [невістка] дорікання, щоб не озлить матері (Горд., II, 1959, 236);
// Незадоволення, звинувачення, висловлені комусь з приводу чого-небудь.
Князь Курбський утік до Литви і відтіля надсилав повні трутизни і дорікань листи цареві (Ів., Таємниця, 1959, 178).
Словник української мови (СУМ-11)