доста
ДО́СТА, присл., діал. Досить, достатньо.
— А я почуваю в собі доста сил, щоб пережити все це мовчки (Гур., Друзі.., 1959, 119);
Як візьметься [Рахіра] порядно до праці, а з весною буде її доста, то переконається, що чоловік без праці нічого не варт (Коб., II, 1956, 102).
Словник української мови (СУМ-11)