достеменний
ДОСТЕМЕ́ННИЙ, а, е, розм. Справжній, дійсний.
Сердешна дитина! Обідране; ледве, ледве Несе ноженята… (Достеменний син Катрусі) (Шевч., І, 1951, 154);
Йому захотілося, щоб раптом загомонів цвіркун. Достеменна ознака добра — та нескладна цвіркунова пісня (Рибак, Помилка.., 1956, 248);
// Надзвичайно схожий, точнісінько такий, як.
— Учора горщик розбило [дитя], сьогодні дивлюся, а воно крізь друшляк попіл просіває. Достеменний дід Гамалія (Тют., Вир, 1960, 24).
Словник української мови (СУМ-11)