дотла
ДОТЛА́, присл. Повністю, цілком; до останку.
[Семен:] Ото, як згоріло усе, батько твій почав пити; пропив усе дотла, а далі й сам помер… (Кроп., І, 1958, 114);
— Втрачу руку серед бою — я стрілятиму й одною, буду нищить вас [фашистів] дотла (Тич., II, 1957, 100);
Від самого спуску і до церкви — третини села як не було: вигоріло дотла (Довж., І, 1958, 174).
Словник української мови (СУМ-11)