дощовий
ДОЩОВИ́Й, а́, е́.
1. Прикм. до дощ.
Між двома шпичастими горами було видно провалля, промите дощовою водою (Н.-Лев., II, 1956, 382);
Вдарили в шибки рясні дощові краплини (Шиян, Баланда, 1957, 61);
// Який складається з краплин дощу; який несе дощ.
Серед непроглядного мороку ночі, густого дощового туману чулося тільки чвиркання води з-під ступні (Мирний, III, 1954, 391);
Вклонюсь: весні, … дощовій хмарі, грому весняному, живій грозі, яку я так люблю (Гонч., Вибр., 1959, 50);
// Який утворився з дощу.
Річки дощовії снувалися, Старий Дніпр шумів, гомонів (Метл. і Кост., Тв., 1906, 23);
Потроху западає тиша, тільки шумить і вирує в яру дощовий потік (Ю. Янов., І, 1958, 596).
2. Багатий дощами.
Марою насунулась ніч дощова, А завтра знов сонце загляне в віконце (Л. Укр., І, 1951, 157);
Осінь була дощова, холодна, вітряна (Хижняк, Тамара, 1959, 197).
3. Який захищає від дощу.
Гайовий надів чоботи, а поверх піджака дощового кобеняка (Вишня, І, 1956, 387).
Словник української мови (СУМ-11)