дрижачий
ДРИЖА́ЧИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. теп. ч. до дрижа́ти 1, 2.
Гладун зупинився перед ним запирханий, якийсь зацькований, з дрижачими поблідлими губами (Гончар, Людина.., 1960, 140);
Вона сиділа годинами, вдивляючись сумним оком у дрижаче світельце (Кобр., Вибр., 1954, 209).
2. у знач. прикм. Який звучить переривчасто, нерівно.
— Чи бачив же Онисію Степанівну? — спитала Олеся дрижачим голосом (Н.-Лев., III, 1956, 98).
∆ Дрижа́чі при́голосні, грам. — приголосні звуки, що творяться внаслідок переривання видихуваного повітряного струменя ритмічно вібруючим мовним органом.
Словник української мови (СУМ-11)