дружненько

ДРУЖНЕ́НЬКО. Присл. до дружне́нький.

Кричить [Турн]: — Дружненько, козаки! (Котл., І, 1952, 234);

Защебече соловейко На зорі раненько, — Вже стахановки у полі Працюють дружненько (Укр.. думи.., 1955, 510).

Значення в інших словниках

1. дружненько — дружне́нько прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. дружненько — Дружно нар. Дружно, въ согласіи. З хазяїном я жив дружно. Стор. І. 228. ум. дружненько. Жили дружненько ті дві жінки, мов би куми або ятрівки. Сніп. 207.  Словник української мови Грінченка