дружненько
ДРУЖНЕ́НЬКО. Присл. до дружне́нький.
Кричить [Турн]: — Дружненько, козаки! (Котл., І, 1952, 234);
Защебече соловейко На зорі раненько, — Вже стахановки у полі Працюють дружненько (Укр.. думи.., 1955, 510).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- дружненько — дружне́нько прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- дружненько — Дружно нар. Дружно, въ согласіи. З хазяїном я жив дружно. Стор. І. 228. ум. дружненько. Жили дружненько ті дві жінки, мов би куми або ятрівки. Сніп. 207. Словник української мови Грінченка