дрібочка
ДРІ́БОЧКА, и, ж. Зменш, до дрі́бка.
— Бачиш хоч дрібочку сонця? — питав я іноді нещасного товариша свого (Коб., До світа, 1905, 114);
З невимовним жалем позбирала [Гїнда] розбиті кусники [цукрового коника], поваляні в поросі, обчистила й почала по дрібочці класти до уст (Кобр., Вибр., 1954, 72);
Солі нема в хаті ні дрібочки, хліба ні кришечки (Л. Укр., IV, 1954, 213).
◊ Ані (ні) дрі́бочки — зовсім, ніскільки, нітрохи.
[Камілла:] Невже ти так-таки зовсім, ані крихітки, ані дрібочки не любиш мене? (Фр., IV, 1950, 445);
До [оста́нньої] дрі́бочки — повністю, цілком, дощенту.
Витрусив [Михайло] до останньої дрібочки [сіль], а натовп не зменшився (Збан., Сеспель, 1961, 158).
Словник української мови (СУМ-11)