дукачик

ДУКА́ЧИК, а, ч., іст., заст. Зменш.-пестл. до дука́ч 1.

Ось на ж тобі, друже, Цей дукачик, та не згуби (Шевч., І, 1951, 121);

І внучатам із клуночка Гостинці виймала [Ганна] — І хрестики, й дукачики, Й намиста разочок Яриночці (Шевч., І, 1951, 320).

Значення в інших словниках

1. дукачик — дука́чик іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. дукачик — -а, ч., іст., заст. Зменш.-пестл. до дукач 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. дукачик — Дукач, -ча м. 1) = дукарь. К. Псал. 22. Іде багач, та йде дукач, п'ян валяється, з козацького отамана насміхається: за що тая голотонька напивається? Мет. 449. Чужі пани дукачі держать людей до ночі. Чуб. ІІІ. 237. 2) = дукат 2. Чуб. VII. 426. Гол. Од.  Словник української мови Грінченка