дукач

ДУКА́Ч, а́, ч.

1. іст., заст. Те саме, що дука́т.

[Парубок:] Коли буду живий, вернусь, добуду слави і всякого добра, золота, дукачів (Вас., III, 1960, 22);

Намисто червоніло на довгій шиї, на душі блищав великий срібний дукач, а по боках його — два менших (Мирний, III, 1954,176);

*У порівн. Сухе листя золотими дукачами сипалось у закаламучені хвилі Білої Тиси (Скл., Карпати, II, 1954, 108).

2. заст. Те саме, що ду́ка.

Тепер живе [в палаці] новий хазяїн Пісок — перший дукач на все Гетьманське, перша голова в повіті (Мирний, II, 1954, 301);

Бідні люди любили Івана. А дукачам його язик і характер кісткою в горлі стояли (Мур., Бук. повість, 1959, 16).

Значення в інших словниках

1. дукач — Золота монета [XI]  Словник з творів Івана Франка
2. дукач — дука́ч 1 іменник чоловічого роду, істота багач арх. дука́ч 2 іменник чоловічого роду монета  Орфографічний словник української мови
3. дукач — -а, ч. 1》 іст., заст. Те саме, що дукат. 2》 заст. Те саме, що дука.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. дукач — див. багатий  Словник синонімів Вусика
5. дукач — БАГА́Ч (той, хто має багатство), БАГАТІ́Й, БАГА́ТИЙ, БАГАТИ́Р розм., СИ́ТИЙ перев. мн., ТОВСТОСУ́М розм., ТОВСТОПУ́ЗИЙ зневажл., ДУ́КА заст., ДУКА́Р заст., ДУКА́Ч заст., КАПІТАЛІ́СТ розм., жарт.; КРЕЗ (про надзвичайно багату людину).  Словник синонімів української мови