дукатик

ДУКА́ТИК, а, ч., іст., заст. Зменш.-пестл. до дука́т.

О, не даремно, ні, моя старенька мати зняла з своїх дітей дукатики й хрести… (Сос., І, 1947, 24);

В широкій кишені Петру є чимало всякої всячини — солоденькі півники, кукурудзяні тістечка.., кілька мідних хрестиків, блискучі білі дукатики (Чаб., Балкан. весна, 1960, 172).

Значення в інших словниках

1. дукатик — дука́тик іменник чоловічого роду іст.  Орфографічний словник української мови
2. дукатик — -а, ч., іст., заст. Зменш.-пестл. до дукат.  Великий тлумачний словник сучасної мови