дукат
ДУКА́Т, а, ч.
1. іст. Срібна, а потім золота монета, що була поширена в ряді європейських країн.
Нащо мені те багатство, Червінці, дукати? Вміє славнеє бурлацтво Без них панувати (Манж., Тв., 1955, 61);
Пані Баличина дістала шкіряну торбинку, наповнила її золотими дукатами й міцно зав’язала ремінцем (Тулуб, Людолови, І, 1957, 107);
*Образно. Тихо падають з дерев на землю золоті дукати (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 812).
2. заст. Жіноча прикраса у вигляді монети.
До старенької плахти та почепила [Олена] люстринову запаску, одягла.. шовкову юпку та на шию дукат на бархатці (Кв.-Осн., II, 1956, 155);
*У порівн. Мідне листя на старому дубі Мов дзвінкі дукати у намисті (Дмит., Осінь.., 1959, 50).
Словник української мови (СУМ-11)