дізнавати
ДІЗНАВА́ТИ і ДОЗНАВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДІЗНА́ТИ і ДОЗНА́ТИ, а́ю, а́єш, док., розм., рідко.
1. перех. і неперех. Те саме, що дові́дуватися 1.
Любив дівчину півтора року, Доки не дізнали вороги збоку (Укр.. лір. пісні, 1958, 334);
Старий дозна — розсердиться, А мати і гірше, Хоч я тебе любитиму За теє ще більше (Щог., Поезії, 1958, 74);
// Те саме, що виві́дувати.
Стражничиха доводила їм, що то чоловіка задля того поставлено, щоб, поміж людьми вештаючись, їх думки вивідував та всякі лиходійні заміри дізнавав (Мирний, IV, 1955, 352);
Книжечки Мережаю та начиняю Таки віршами. Розважаю Дурную голову свою Та кайдани собі кую (Як ці добродії дознають) (Шевч., II, 1953, 163);
// Те саме, що розпізнава́ти.
Під час пригоди Дознати приятеля (Номис, 1864, № 9528).
◊ Дізна́ти (дозна́ти) му́дрості, заст. — розумно, мудро зробити, вчинити.
Молебствіє архімандрит Сам на горі править, Святого бога просить, хвалить, Щоб дав їм [громаді м. Чигирина] мудрості дознати, Гетьмана доброго обрати (Шевч., II, 1953, 137).
2. перех. Те саме, що відчува́ти 1.
Пісні соловейкові дзвінко-сріблисті! Невже ви замовкли, минули? О ні, ще не час! ще ж бо ми не дізнали Всіх див чарівливої ночі (Л. Укр., І, 1951, 50);
// Те саме, що зазнава́ти.
Був він маломовний і ніби похмурий, хоч від нього ніхто урази не дознавав (Вовчок, VI, 1956, 301);
— Не займаймо її тепер! Хай вона упивається щастям своїм, хай вона дізнає його хоч раз на світі (Мирний, І, 1954, 59);
— Слухайте, дітки, старого чоловіка. Я на світі доволі прожив і всього дознав (Барв., Опов.., 1902, 270);
[Василь:] Дякую вам за вашу прихильність до мене, за ваше до мене співчуття і за те щире підтримання, якого від вас я дізнав (Сам., II, 1958, 102);
// Те саме, що пережива́ти 1.
Ніякої пригоди не дізнав.
Словник української мови (СУМ-11)