діжчина

ДІЖЧИ́НА, и, ж., розм. Невелика діжка.

— А чи не можна б звідси трохи взяти [води]? — та й подався [Савченко] до діжчини (Коцюб., І, 1955, 200);

Одним оком поглядає [Олька] на маму, що місить тісто в діжчині (Вільде, Пов. і опов., 1949, 201).

Значення в інших словниках

1. діжчина — діжчи́на іменник жіночого роду розм.  Орфографічний словник української мови
2. діжчина — -и, ж., розм. Невелика діжка.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. діжчина — див. діжка  Словник синонімів Вусика
4. діжчина — ДІ́ЖКА (велика дерев'яна або металева циліндрична посудина), ПУ́ТНЯ діал.; ДІЖНИ́ЦЯ розм., ДІЖЧИ́НА розм. (трохи менша); КА́ДІБ (КА́ДІВБ), КА́ДУБ рідше (більшого розміру); ДІЖА́ (низька, широка дерев'яна для тіста); БО́ДНЯ (дерев'яна низька з віком...  Словник синонімів української мови
5. діжчина — Діжчи́на, -ни, -ні; -чи́ни, -чи́н  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. діжчина — Діжчина, -ни ж. Плоховатая кадка, п. квашня. Дівчина як дівчина, а черево як діжчина. посл.  Словник української мови Грінченка